Колишній Свідок Єгови з допомогою викрадених документів викриває обвинувачення, які релігія приховувала десятиліттями.
У березні 1997 р. біблійне і трактатне товариство «Вартова Башта», некомерційна організація, яка очолює Свідків Єгови, надіслала листа до кожного зі своїх 10 883 зборів у США та до багатьох інших зборів по всьому світу. Організацію турбували юридичні ризики, пов’язані з розбещувачами дітей, які могли бути серед її прихожан. У листі були викладені вказівки щодо того, як поводитись із виявленим педофілом: Напишіть детальний звіт, відповівши на 12 запитань—Чи це сталося одноразово, чи обвинувачений мав історію розбещення дітей? Яка репутація обвинуваченого у спільноті (зборі—прим. перекл.)? Чи хтось ще знає про зловживання?—і надішліть його поштою в головний офіс Вартової Башти у спеціальному блакитному конверті. Зберігайте копію звіту в конфіденційній папці вашого збору, продовжувала інструкція, і нікому його не показуйте.
Так Свідки Єгови створили, ймовірно, найбільшу у світі базу даних незареєстрованих педофілів: зібраний щонайменше за двадцять років список, що налічує, можливо, десятки тисяч імен та адрес, з детальними звітами про заявлені випадки розбещення, більшість з яких ніколи не повідомлялася правоохоронним органам—відскановані та доступні для пошуку в файлі Microsoft SharePoint. Останніми десятиліттями увагу світу здебільшого привертали звинувачення у педофілії в Католицькій Церкві та інших релігійних спільнотах. Рідше звертали увагу на зловживання серед Свідків Єгови, християнської секти, що налічує понад 8,5 мільйонів послідовників. Проте весь цей час Вартова Башта відмовлялася виконувати численні ухвали суду оприлюднити інформацію, що міститься в її базі даних, і протягом багатьох років виплачувала мільйони доларів, щоб зберегти цю базу закритою, навіть від самих постраждалих, чиї історії в ній записані.
Такі зусилля були надзвичайно успішними—донедавна.
Біла скринька для пріоритетної пошти, заповнена жовтими конвертами, стоїть на підлозі в обшитому дерев’яними панелями домашньому офісі Марка О’Доннелла, в околицях Балтимора, штат Меріленд. 51-річний Марк, власник підприємства з ремонту тренажерів, давній Свідок Єгови, тихо залишив релігію наприкінці 2013 року. Незабаром після цього він став відомим колишнім Свідкам Єгови як Джон Редвуд, активіст і блогер, який повідомляє про різноманітні скандали навколо організації Вартової Башти, в тому числі випадки насилля над дітьми. (Віднедавна він робить це під власним іменем.)
Вперше я зустрів Марка у травні минулого року, він з’явився біля вхідних дверей свого скромного будинку у звичному вбранні, яке носить майже завжди: шорти карго кольору хакі, сорочка на короткий рукав, білі кеди та високі спортивні шкарпетки. Він запросив мене до свого щільно вмебльованого офісу, де вентилятор ледь розганяв запах котячого корму. Він дістав конверт із скриньки для пріоритетної пошти і передав мені його вміст: впереміж друковані та рукописні листи, в яких йдеться про різні гріхи, ймовірно скоєні членами збору Свідків Єгови у Массачусетсі. Усі листи в коробці було викрадено анонімним прихожанином цієї релігії, котрий передав їх Марку. Гріхи, описані в листах, простиралися від буденних—куріння марихуани, подружня зрада, пияцтво—до жахаючих. Повільно, протягом останніх кількох років, Марк публікував найжахливіший вміст цієї скриньки, більшість з якого досі залишається в таємниці.
Брови у Марка увесь час припідняті, і наголошуючи важливий аспект, він широко розплющеними очима кидає погляд з-над своїх окулярів без оправи, приймаючи змовницький вигляд.
«Почніть з оцих»,—сказав він.
Серед паперів, які Марк показав мені того дня, був ряд листів стосовно чоловіка зі Спрінгфілду, штат Массачусетс, який був виключений—це форма відлучення від церкви—три рази. Коли цього чоловіка в черговий раз поновили (членом збору—прим. перекл.), у 2008 році, хтось із працівників підрозділу «Вартової Башти» написав у його збір, зазначивши, що у 1989 році він, як кажуть, «дозволив своїй 11-річній падчерці (дочці дружини—прим. перекл.) торкнутися його пеніса… принаймні у двох випадках».
Я був вражений незвичайністю такого формулювання. Натякалося, що чоловік погодився на статевий контакт зі своєю падчеркою, а не ініціював його сам.
Залишивши дім Марка, я розшукав цю падчерку, якій тепер 40 років. Насправді, розповіла вона мені, їй було лише 8, коли вітчим розбестив її. Вона розповідала: «Він був дорослим, а я була дитиною, тож я думала, що не маю вибору». Вона сказала, що була тоді перелякана. «У мене пішло два роки на те, щоб розповісти про це мамі».
Її мати негайно пішла до старійшин збору, які згодом покликали дівчинку та її вітчима помолитися разом з ними. Їй це запам’яталося як принизливий досвід.
Її вітчима врешті виключили за випадки, які пов’язані з «блудом», «пияцтвом» та «брехнею», згідно з листами. Але, за словами падчерки, за її заявлене розбещення, йому лише «особисто докорили»—винесли непублічну догану, яка зазвичай супроводжується тимчасовою втратою привілеїв, наприклад, забороною давати коментарі під час вивчення Біблії чи виголошувати молитву. У листах не згадується про повідомлення в поліцію; падчерка сказала, що її матір заохотили зберігати цей випадок в таємниці, і не вжили жодних заходів, щоб тримати вітчима подалі від інших дітей. (Запити щодо коментарів до Залу Царства цього збору—церкви Свідків Єгови—залишилися без відповіді.)
Коли писалися ці листи, згадуваний чоловік вже належав до іншого збору і одружився на іншій жінці з дітьми; він і досі перебуває в цій сім’ї. Наприкінці останнього листа, які має Марк, ставиться питання: «Чи на раду старійшин покладена якась відповідальність… повідомити його теперішню дружину про його минулу історію розбещення дітей?»
Марк О’Доннелл мав відокремлене дитинство. Його батьки, Джеррі та Сьюзен, почали відвідувати зібрання Свідків Єгови в середині 1960-х. Одна подружня пара з Балтимора розповіла їм, що «Вартова Башта» пророкує прихід кінця світу в 1975 році, це принесе загибель усім не-Свідкам і перетворить Землю на рай для вірних. У 1968 році, одразу після народження Марка, Джеррі та Сьюзен охрестилися разом з іншими у басейні для плавання що у Вашингтоні, округ Колумбія. Марк був їх єдиною дитиною, і він успадкував особливу любов батька до зберігання записів. Марк з’являвся на зібрання в Залі Царства з повним портфелем релігійних текстів.
Як буває у всіх релігіях, Свідки Єгови відрізняються між собою в тому, наскільки суворо вони тлумачать вчення своєї віри; видається, що Марка виховували в особливій строгості. У дитинстві він відвідував щонайменше п’ять зібрань на тиждень, і на додачу мав кілька годин особистого вивчення Біблії. Суботнім ранком він приєднувався до своїх батьків у «польовому служінні», стукаючи у двері в пошуках новонавернених. Його вчили, що більшість людей поза організацією зіпсовані Сатаною, і при першій же можливості намагатимуться його обікрасти, привчити до наркотиків або зґвалтувати. Вважалося, що популярні книги та журнали походять від Сатани. Якщо б він порушив будь-яке з важливих правил релігії, його могли вилучити [з релігії], а це означало що навіть його власна сім’я перестала б з ним спілкуватися.
Протягом дитинства Марк чув, як старійшини цитували Приповісті 13:24: «Хто стримує різку, той ненавидить свого сина». Батьки Марка прийняли цей урок близько до серця і часто били його. Релігія забороняла святкувати дні народження, голосувати, служити у війську та переливати кров навіть якщо йдеться про порятунок життя. Свідків заохочували присвятити себе наверненню нових вірних у релігію перед приходом кінця світу. «Чутно повідомлення про братів, котрі продають свої будинки та майно», щоб провести останні дні у наверненні в свою віру,—йшлося у публікації «Вартової Башти» у 1974 році. («Наше служіння Царству» за травень 1974—прим. перекл.) «Безумовно, це чудовий спосіб провести той короткий час, що залишився до кінця цього злого світу». Деякі Свідки перестали відвідувати лікаря, звільнилися з роботи або залізли у борги.
Але побожність, зауважив Марк, не завжди породжувала моральну поведінку. Коли йому було 12 років, Марк почав підозрювати місцевого Свідка на ім’я Луї Онгсінго, бортпровідника, який привозив додому швейцарські шоколадки для місцевих дітей Свідків і запрошував їх до своєї квартири розігрувати релігійні вистави. Марк помітив, як Онгсінго торкався молодих дівчат в такий спосіб, що йому робилося від цього незручно. Він розповів старійшині, що це його непокоїть. Але замість того, щоб вжити заходів до Онгсінго, цей старійшина розповів йому те, що сказав йому Марк. Через кілька днів Онгсінго відвів Марка вбік і суворо відчитав його.
Видається, що інтуїція не підвела Марка. У 2001 році Ерін Мішель Шифлет, одна з дитячих подруг Марка, разом з чотирма іншими жінками подала позов в суд на Онгсінго за сексуальне насильство. Ці судові справи вирішили домовленістю в позасудовому порядку, суми виплат не розголошували. Онгсінго помер у 2016 році.
Для Марка цей урок полягав у тому, що, незважаючи на наголошення старійшин на моральній чистоті, не було більшого гріха, ніж виступити проти іншого Свідка.
На той час, коли Марк на початку 1980-х навчався у середній школі, 1975-й рік прийшов і минув, але Вартова Башта тепер мала нове передбачення апокаліпсису. Твердилося, що кінець світу прийде до того, як відійде покоління, котре було живим у 1914 році. Тоді наймолодшим представникам цього покоління було 70, тож нове передбачення породжувало відчуття невідкладності.
«Батьки, по суті, говорили мені: ‘Ти навіть не доживеш до закінчення коледжу’»,—сказав Марк. У 17 років, хоч і маючи можливість однорічного кредиту для коледжу, незважаючи на вмовляння шкільного консультанта з профорієнтації подати документи для вступу, він вирішив задовольнитися атестатом про середню шкільну освіту. Він охрестився, а згодом заснував підприємство з ремонту тренажерів. Цей бізнес дав йому достатньо гнучкий розклад роботи, щоб проводити 50 годин щомісяця у польовому служінні Свідків, ставши таким чином допоміжним піонером.
Хоча після 1975 року багато Свідків залишили релігію, до 1990-х чисельність релігії продовжувала зростати, і організація будувала нові Зали Царства. Марк встановлював систему озвучення в новому залі в Балтиморі восени 1997 року, коли молода жінка на ім’я Кіммі Вебер попросила позичити його драбину.
У свої 20 років Кіммі здавала понад 90 годин польового служіння на місяць, будучи повночасною піонеркою. Вона закінчила дворічну програму в громадському коледжі зі стипендією, а згодом місцеві старійшини дозволять їй здобути ступінь бакалавра. Марка привабив її драйв та напористість. Він дістав її електронну пошту; вони фліртували у месенджері AOL і одружилися через вісім місяців. Вони хотіли дітей, але вирішили почекати до приходу на Землю раю, коли вони і їх діти будуть досконалими. А поки що Кіммі почала давати притулок у їхньому домі побитим та покинутим кішкам.
Бізнес Марка зростав, він наймав співробітників, переважно інших Свідків. Коли вони з Кіммі заощадили достатньо грошей, щоб купити будинок з іншого боку вулиці для здачі в оренду, в трьох його квартирах поселилися також Свідки. Вони їздили у відпустку кататися на лижах, грали в софтбол (вид бейсболу—прим. перекл.), організовували товариські обіди та вечори з іграми—завжди з друзями, які поділяли їх віру.
Але, як би сильно Марк не любив компанію своїх друзів, його почала дратувати замкнутість їхнього суспільного життя. Це нагадувало не стільки близькі стосунки, скільки добровільне життя в бульбашці. Незадоволення з часом переросло у підозри стосовно самої Вартової Башти. До нього доходили чутки, що організація приховує випадки педофілії та знущання над дітьми. Але Вартова Башта завжди відкидала таку критику, як «брехню відступників».
Через кілька років після одруження з Кіммі, він побачив протестувальника біля конгресу Свідків, який тримав табличку з написом: «СТАРІЙШИНА СВІДКІВ ЄГОВИ РОЗБЕЩУВАВ МЕНЕ». «Я подивився на цей плакат,—сказав мені Марк,—і закарбував його у своїй пам’яті. Я ніколи цього не забуду. Я сказав собі: «Не може бути, щоб він брехав. Ніхто б не стояв там і не тримав табличку з написом “старійшина розбещував мене”, якби це направду не сталося. Не може бути. Він говорить правду.»
Вартова Башта ще кілька разів підлаштовувала свої очікування приходу апокаліпсису. У 2010 році вона представила теорію поколінь, що частково збігаються, яка твердить, що кінець настане перед смертю всіх, хто був живий одночасно з усіма, хто жив у 1914 році. Марку було важко прийняти ці оновлені передбачення.
Наприкінці 2013 року у Марка була гостра реакція на антибіотик, і він лежав прикутий до ліжка на кілька тижнів, без зібрань та вивчення Біблії. Наодинці зі своїми думками, він визнав, що більше не вірить у неминучий прихід Армагеддону. Свідки Єгови, яких він знав, не заслуговували Божого милосердя більше, ніж невіруючі, яких він зустрічав. І ось він, у свої 45 років, зіткнувся з кризою здоров’я. Скільки ще свого життя він готовий змарнувати всередині цієї бульбашки?
Того листопада, коли вони з Кіммі готувалися провести вихідні у друга вдома, Марк раптом перестав пакувати речі і сказав Кіммі, що вже не може прикидатися, підтримувати видимість. Відтоді він не відвідав жодного зібрання.
Хоча Кіммі продовжувала ходити на зібрання, її друзі-свідки тиснули на неї, щоб вона покинула чоловіка. «Вони просто з’являлися з непроханими порадами, наче грім серед ясного неба,—сказала вона мені.—”Не забувай, Кіммі, Єгова на першому місці!” “У якийсь момент тобі доведеться зробити вибір!”» Але вона не хотіла покидати Марка. «Я просто намагалася з’ясувати, як я можу залишатися Свідком, а він ні?»
Лікар Марка запропонував йому для відновлення здоров’я щодня прогулюватися пішки. Кіммі вже мала звичку ходити гуляти вечорами, і він приєднався до неї. Марк розповів Кіммі, як колись планував стати інженером, і що він вважає, що був змушений вибирати між Богом і своїми амбіціями. Кіммі сказала, що колись мріяла стати лікаркою або ветеринаркою. Вона розповіла, як завжди боялася, що через те, що вони з Марком цілувалися до одруження, вона може померти в Армагеддоні. Вона сказала Марку, що боїться, що у свої 36 років вже пропустила свій шанс мати дітей.
Вони прогулювалися щоразу на більшу відстань, так аж до восьми або десяти миль за вечір. «Вона намагалася влізти мені в голову, зрозуміти, що відбувається»,—сказав мені Марк. На цей час він дозволив собі зануритися у так звані відступницькі матеріали, такі книги, як «Криза совісті», викриваюча розповідь, написана в 1983 році колишнім членом Керівного органу Свідків Єгови. Він також почав переглядати на YouTube відео Ллойда Еванса, колишнього британського старійшини, який здобув собі відданих прихильників аргументами проти Вартової Башти. Свідка можуть виключити за те, що він ділиться такими матеріалами, тому Марк нічого не розповідав Кіммі.
Натомість він ділився маленькими фактами, ставлячи під сумнів те, чого Кіммі вчили, наприклад правду про передбачення кінця світу в 1975 році. Кіммі виросла, вважаючи, що це занадто ревні Свідки, а не Вартова Башта, обрали цю дату. Але Марк, який рідко щось викидав, заохотив її прочитати статті «Вартової Башти», що закликали віруючих продавати свої будинки. Кіммі почала роздумувати про такого роду сумніви, які її вчили ігнорувати. «Але я думаю, що переломний момент для неї стався,—сказав Марк,—коли я розповів про Кендіс Конті».
Кендіс Конті, якій зараз 33 роки, була вихована як Свідок Єгови у Фрімонті, Каліфорнія. Одного суботнього ранку її, 9-річну, старійшини збору призначили в пару для польового служіння з чоловіком на ім’я Джонатан Кендрік. Замість того, щоб піти від дверей до дверей проповідувати Боже слово, Кендрік відвів Конті до себе додому, і за її словами, розбестив її. Як вона пригадує, це тривало близько двох років.
Роки ішли, і після того, як Конті залишила збір Свідків, вона побачила ім’я Кендріка у федеральному реєстрі сексуальних злочинців. Коли вона підійшла до старійшин у свого колишнього збору і розповіла їм про наругу над нею, її слова відкинули через те, що вони назвали «правилом двох свідків».
Правило двох свідків, яке походить з Повторення Закону 19:15—«Один свідок не може звинувачувати людину в тому, що вона вчинила якусь провину чи якийсь гріх.»—стверджує, що, якщо немає зізнання, жодного члена організації не можна офіційно звинуватити в гріховному вчинку без двох надійних очевидців, які готові підтвердити обвинувачення. Критики запевняють, що це правило посприяло перетворенню зборів Свідків у затишний притулок для педофілів, бо вони рідко чинять свої злочини в присутності сторонніх.
Старійшини сказали Конті, що без другого свідка розбещення вони нічого не можуть зробити. (Коли до Офісу громадської інформації Вартової Башти звернулися за коментарями, вони сказали: «Наші правила щодо захисту дітей відповідають законодавству, включно з будь-якими вимогами до старійшин повідомляти владі про звинувачення у насиллі над дітьми». Вартова Башта відмовилася коментувати конкретні випадки з поваги до приватності усіх причетних).
Конті попросила старійшин розглянути план, який вона розробила для відстеження насильників над дітьми всередині організації. Коли вони відмовили, вона подала до суду на Вартову Башту, її колишній збір та на Кендріка. У своїх показах старійшини визнали, що їм давно було відомо, що Кендрік раніше вже розбещував дітей—вони знали це ще до того, як призначили його в пару з Конті для служіння від дому до дому, і знали на той час, як відкинули її розповідь про вчинене насильство. У 2012 році суд присяжних призначив для Конті відшкодування в 28 мільйонів доларів—суму, яку вважають найбільшою в історії виплатою, будь-коли призначену судом присяжних окремій жертві жорстокого поводження з дітьми у справі проти релігійної організації. (Після розгляду апеляції суд зменшив суму збитків до менш ніж 3 мільйонів доларів. Кендрік ніколи не визнавав звинувачень Конті.)
Вартовій Башті і до цього висували звинувачення, але Конті відмовилася від врегулювання справи в позасудовому порядку, і судовий процес з небаченою грошовою компенсацією став головною новиною в медіа. Протягом попередніх років Вартова Башта стикалася з десятками подібних позовів від жертв, які стверджували, що політика організації захищала їхніх кривдників і сприяла їм. Окрім листа про «спеціальні блакитні конверти» 1997 року, такі позови також цитували лист 1989 року, в якому Вартова Башта заохочувала старійшин не повідомляти про злочин офіційній владі. «Існує “час мовчати”, коли треба “не бути багатослівним” (Екклезіаст 3:7; 5:2),—йдеться у листі,—Неправильне використання язика старійшиною може призвести до серйозних юридичних проблем для окремої людини, збору і навіть Товариства.»
Це був один з тих судових процесів, що привернули увагу до згадуваної бази даних.
Хосе Лопесу було 7 років, коли його розбестив Гонсало Кампос, теж Свідок, якого місцеві старійшини рекомендували в якості наставника, хоча вони знали, що Кампос, ймовірно, мав історію розбещення хлопчиків. Коли в 1986 році Кампос вчинив насилля над Лопесом вдома в Ла-Хоя, Каліфорнія, хлопчик розповів про це своїй матері, яка негайно повідомила про Кампоса старійшинам. Вони сказали, що розберуться з цією ситуацією, і щоб вона не викликала поліцію. Однак Кампос продовжував зростати в організації, зрештою ставши старійшиною. У 2010 році він втік до Мексики, де пізніше дав зізнавальні покази про розбещення Лопеса та кількох інших хлопчиків.
Лопес подав позов проти Вартової Башти у 2012 році. Коли його адвокат Ірвін Залкін подав запит Вартовій Башті, щоб та передала всі документи, які стосуються Кампоса та інших відомих педофілів, організація спочатку його відхилила, заявивши, що їй бракує ресурсів для пошуку та сортування всієї інформації. Але пізніше високопоставлений службовець Вартової Башти заявив у свідченнях, що насправді вся інформація була відсканована та збережена у базі даних Microsoft SharePoint.
Залкін представив експерта з програмного забезпечення, який засвідчив, що Вартова Башта, очевидно, може видати документи всього лише за два дні з допомогою простих пошукових запитів. Проте Вартова Башта не задовольнила вимогу. Суддя роздратувався і врешті заборонив організації захищатися, присудивши Лопесу 13,5 мільйона доларів відшкодування. (Апеляційний суд скасував це рішення, заявивши, що суддя повинен був застосовувати санкції до Вартової Башти поступово; у січні 2018 року справу було врегульовано поза судом, суму виплат не розкривали).
Коли в 2016 році Залкін підняв питання про базу даних в іншій справі проти Кампоса, суддя призначив Вартовій Башті штраф у розмірі 4000 доларів США за кожен день, доки вона не передасть ці документи. Рахунок для Вартової Башти сягнув 2 млн. доларів, перш ніж справу вирішили через позасудову домовленість в лютому 2018 року. Залкін знову подав запит оприлюднити документи бази даних в іншій справі в Каліфорнії, яку він вів від імені колишнього Свідка.
Питання про кількість заявлених педофілів, що зберігаються в базі даних, породило багато здогадок. У 2002 році один колишній старійшина сказав, що це 23 720 осіб. (Вартова Башта тоді не прокоментувала це число, тільки заявила, що воно значно менше.) Впродовж судового процесу над Лопесом адвокат Вартової Башти підрахував, що організація отримала 775 блакитних конвертів з 1997 по 2001 роки, але не сказав, скільки їх було отримано після цього. Мабуть, найбільш показовим є те, що в 2015 році австралійське розслідування виявило, що зловмисники з бази даних становлять 1,5 відсотка від загального числа Свідків цієї країни у 68 000 осіб. Якщо припустити, що цей відсоток співставний для США, де чисельність Свідків 1,2 мільйони, кількість ймовірних американських педофілів у базі даних може становити 18 000.
Поки що влада США не вжила жодних заходів проти Вартової Башти, проте інші країни почали розслідування. У 2016 році королівська комісія в Австралії виявила, що Вартова Башта продемонструвала «серйозну невдачу» у захисті дітей, зокрема не повідомила про понад 1000 ймовірних сексуальних насильників (більше половини з них зізналися у скоєнні насильства) та щонайменше 1800 жертв насилля у цій країні з 1950 року. У 2014 році Британська Комісія з питань благодійності розпочала два розслідування, одне з яких триває. Торік у Нідерландах тодішній міністр юстиції Сандер Деккер закликав Вартову Башту провести незалежне розслідування сотень звинувачень у зловживанні, отриманих через спеціальну гарячу лінію. Вартова Башта відхилила пропозицію.
На той час, як Марк розповів Кіммі про судовий процес Конті, у серпні 2014 року вона теж почала по-іншому дивитися на речі—достатньо, щоб вирішити прочитати стенограму судового засідання. «Це було так, наче мене вдарили під дих,—сказала вона мені.—Ніби моя голова тріснула навпіл».
Марк знав, що Кіммі зазнала фізичного та психологічного насильства з боку її психічно хворої матері, але Кіммі мало розповідала про це. Тепер вона почала відкриватися. Вона розповіла Марку про те, як її мати закривала її з братом і сестрою у їхніх спальнях або в підвалі на цілі дні без їжі, лише з сміттєвим відром для туалету. Як вона могла тримати їх цілими ночами без сну, б’ючи по каструлях і сковорідках, а тоді, голодних і напівпритомних, відправляти до школи. Вона також фізично знущалася з батька Кіммі, який проводив багато часу на роботі і мало що знав про те, як його дружина поводиться з їхніми дітьми. «Вона могла бити нас так, як лише можна уявити. Кричати на нас, лаяти нас годинами, годинами і годинами»,—сказала Кіммі. Було також і сексуальне насильство, про яке Марк не знав. (Мої спроби зв’язатися з матір’ю Кіммі для коментарів не увінчалися успіхом.)
Як і багато інших насильників, мати Кіммі мучила тварин, щоб примусити своїх дітей нікому нічого не розповідати. Вона могла втопити кошенят у туалеті, а потім почепити їх трупики на підвісні вентилятори в їхніх спальнях, або покласти в банку біля їхніх ліжок, «даючи зрозуміти, що вона може нас вбити, якщо ми не будемо слухатися або розповімо комусь,—сказала Кіммі.— Ось чому я завжди намагаюся рятувати котів,—додала вона, похмуро сміючись.—Тут є якась проста психологія».
Але Кіммі розповіла. Коли їй виповнилося 12, вона звернулася за допомогою до старійшин свого збору. Вони сказали їй, що вона не може заявити на свою матір у поліцію, «тому що це виставить організацію у поганому світлі»,—згадує вона. Вони заохочували її не звертатися до психолога, тому що він може звинувачувати релігію або повідомити до органів влади. Врешті старійшини запитали Кіммі: Якщо її мати навіть і вб’є її, чи це може перешкодити Єгові воскресити її в Армагеддоні?—«Звичайно, я відповіла “ні”,—сказала Кіммі, закотивши очі.—Вони сказали мені: “Іди додому і слухайся своєї матері”».
Вона знову розповіла в 15 років, після того, як охрестилася. Цього разу старійшини сказали, що їм потрібен другий свідок, перш ніж вони зможуть втрутитися. Кіммі запропонувала свого брата, котрий підтвердив звинувачення, які висувала Кіммі—але їй сказали, що його свідчення не є надійними, тому що він не охрещений. «Це було моє слово проти слова моєї матері»,—сказала Кіммі. Через багато років вона дізнається, що її брат уже повідомляв тим самим старійшинам про жорстоке поводження.
Кіммі вже чула про правило двох свідків, але вона вважала його особливістю її місцевого збору. Коли вона прочитала стенограму судового процесу Конті, то довідалася, що це—доктрина Вартової Башти, яка використовувалася протягом десятиліть, щоб перешкоджати скривдженим дітям звертатися за допомогою. «Мені немовби пелена спала з очей»,—сказала вона. Незабаром вони обоє з Марком назавжди покинуть організацію.
Протягом наступних кількох років наслідки рішення Кіммі та Марка стали очевидними.
Один з працівників Марка звільнився. Двоє орендарів подружжя виселилися посеред ночі. Близькі друзі опустили погляд під ноги, коли Кіммі наштовхнулася на них у супермаркеті. «Я прошла на три ряди далі, заховалася там і заплакала»,—сказала вона мені. Відносини Марка з його батьками, завжди напружені, зовсім розпалися. Його бізнес похитнувся. Вони з Кіммі мали певні заощадження, аби протриматися і знайти інших орендарів. Але маючи вже досить за 40, без вищої освіти та резюме, майбутнє Марка було непевним.
Ні нащо не сподіваючись, він надіслав електронний лист Ллойду Евансу, британському активісту, що публікував відео в YouTube. Марк розповів Евансу його історію і подякував за роботу, якою той займається. На його подив, Еванс написав у відповідь, запропонувавши йому приєднатися до кількох онлайн-груп колишніх Свідків. Все ще побоюючись, що його назвуть відступником (ні він, ні Кіммі офіційно не були виключені, хоча вони перестали бувати на зібраннях), Марк зареєструвався у Facebook під псевдонімом Джон Редвуд, в знак поваги до Еванса, який мав подібне псевдо,—і почав відшукувати інших людей, які пройшли через схожі події у житті. Під час спілкування з колишніми Свідками з цілого світу його вразило, наскільки подібними були їхні історії до його власної. Він почав писати про пережите ним у Facebook. Його публікації стали жваво обговорюватися серед колишніх Свідків, і в нього пробудилося почуття цілеспрямованості.
Влітку 2015 року спільнота колишніх Свідків була приголомшена слуханнями Австралійської Королівської Комісії про сексуальне насильство в релігійних організаціях, які транслювалися в прямому ефірі. Комісія намагалася отримати свідчення від члена Керівного Органу Вартової Башти—правлячої ради організації, яка складається виключно з чоловіків, на той час з восьми. За дивною іронією долі, один з членів ради, Джеффрі Джексон, перебував тоді в Австралії, де доглядав свого хворого батька.
Вартовій Башті вдалося уникнути повістки, стверджуючи, що Керівний орган є суто дорадчим і не відіграє жодної ролі у формуванні внутрішніх правил. У Марка, який усе своє життя одержимо колекціонував літературу Вартової Башти, були докази, що це не відповідає дійсності. Він розшукав екземпляр «Посібника з організації філіалу»—складно написаного документу, який пояснює всі функції Керівного органу, і надіслав його електронною поштою Ангусу Стюарту, головному судочинцю засідання. Стюарт використав посібник, щоб пред’явити повістку Джексону.
На засіданні комісії Джексон став першим діючим членом Керівного Органу Вартової Башти, який визнав, що «жорстоке поводження з дітьми є проблемою серед спільноти в цілому». Він також визнав, що в більшості випадків діти, які висувають Вартовій Башті такі звинувачення, говорять правду.
Це була хвилююча мить для тих, кого Вартова Башта не визнавала за постраждалих. Марк отримав електронного листа від Стюарта, в якому говорилося, що «Посібник з організації філіалу» відіграв вирішальну роль у тому, щоб забезпечити виклик Джексона для дачі свідчень. Можливо, думав Марк, його об’ємна колекція ефемер (те, що живе недовго і швидко зникає—прим. перекл.) Вартової Башти та його енциклопедичні знання про цю релігію можуть бути використані для чого-небудь, окрім вербування.
Марк, все ще під своїм псевдонім Джон Редвуд, став постійним дописувачем новинного веб-сайту Еванса, спрямованого проти Вартової Башти, JWsurvey.org (тепер JWWatch.org – прим. перекл.). Трей Банді, який висвітлював скандали Вартової Башти для Центру журналістських розслідувань, запросив Марка виступити на конференції 2017 року на цю тему в Лондоні, в якій також брали участь адвокат Залкін та Майкл Резендес, репортер «Boston Globe», лауреат Пулітцерівської премії, яку він та його колеги отримали за розслідування сексуального насильства в Католицькій Церкві. На конференції Марк вперше використав своє справжнє ім’я як активіст, вважаючи, що його знайомі Свідки з Балтимору навряд чи могли б почути про невелике зібрання закордоном.
Також Марк з допомогою JWsurvey, де він продовжував писати під своїм псевдонімом, заохочував Свідків викривати зловживання Вартової Башти—заклик, на який прийшли сотні відповідей електронною поштою. «Він виглядає таким щирим, обізнаним, ясно виражає думки,—каже Фейт Макгін, колишня Свідок і жертва жорстокого поводження, яка звернулася до Марка в квітні минулого року.—Саме це спонукало мене нарешті виступити». Марк створив міжнародну мережу Свідків—жертв насилля, виключених та постраждалих, яких він з’єднав із журналістами, адвокатами та одне з одним. «Марк, ймовірно, є ключовою фігурою у цілій спільноті колишніх Свідків Єгови»—каже Джейсон Вінн, засновник AvoidJW.org.
Про Свідка Єгови, який почав сумніватися в принципах релігії, але ще не покинув організацію, говорять, що він «тілом всередині, розумом зовні», або PIMO (англ. «physically in, mentally out»—прим. перекл.). У 2017 році PIMO-чоловік та його дівчина почали заходити до Залів Царства в Массачусетсі, відкриваючи зачинені шафи для документів з допомогою набору вкрадених ключів та забираючи або копіюючи закриті документи. Вони чули розмови про те, що Вартова Башта приховує насильство над дітьми, і спочатку просто хотіли побачити докази на власні очі.
Більшість документів, які вони взяли—це листи між місцевими старійшинами та головним офісом Вартової Башти, або від одного збору до іншого, де обговорюються заявлені гріхи окремих прихожан. Одного молодого чоловіка виключили за крадіжку шоколадних батончиків, іншого—за відмову зняти з вікна фургона наклейку, де було написано, що бити дітей—це порушення Божого закону. Жінку вилучили за те, що у неї був секс з її колишнім чоловіком, коли він під час снігової заметілі прийшов відгорнути сніг з її під’їздної доріжки.
Але вони також накопичили десятки листів, які стосувалися звинувачень у зґвалтуванні, домашньому насильстві та розбещенні, включно з кількома анкетами, що вимагалися листом про «спеціальні блакитні конверти» від 1997 року. Загалом, згадувалося 12 осіб як підозрюваних у розбещенні дітей, однак деякі історії складно відновити в цілості через відсутність усіх документів.
Не знаючи, що робити з документами, PIMO-чоловік, який бажає зберігати анонімність та надає перевагу кодовому імені Юда, опублікував у гілці форуму Reddit для колишніх Свідків Єгови відредаговану версію одного викраденого ним листа. Лист довжиною всього в п’ять речень повідомляв Вартову Башту, що службовий помічник зізнався у тому, що впродовж він років фізично та психічно знущався над своєю дружиною. Востаннє він побив її так сильно, що вона б звернулася за медичною допомогою, «якби не її не непокоїло, що це може стягнути докір на ім’я Єгови». Цього чоловіка покарали, забравши його звання і позбавивши усіх «особливих привілеїв», таких як перенесення мікрофону на зібраннях в Залі Царства. Нічого не говорилося про звернення до поліції або вжиття якихось заходів для захисту дружини. Юда видалив у листі імена подружньої пари та збору, але залишив дату.
«Це був лише один простий лист, який мене шокував,—сказав мені Юда.—Я хотів подивитися, чи приверне це увагу когось дійсно важливого, хто міг би сказати мені, що я маю робити з цією інформацією». Його план спрацював. Джейсон Вайн прочитав цей лист і надіслав Юді приватне повідомлення, попередивши, що він може наразити себе та інших причетних на проблеми з законом або переслідування, публікуючи конфіденційні документи в Інтернеті. Юда відповів, попросивши поради, як йому опублікувати інші документи.
На прохання Вайна, Марк зв’язався з Юдою, запропонувавши план оприлюднення інформації, який дозволяв зберегти його особу в таємниці. Юда поїхав до віддаленого поштового відділення і надіслав йому документи в скриньці для пріоритетної пошти без зворотної адреси. Він також переслав відскановані копії Марку та Вайну через захищені канали зв’язку. Хоча вони хотіли врешті випустити відредаговані версії всіх документів, що стосуються злочинних діянь, вони вирішили почати з однієї великої історії: справи чоловіка-Свідка зі збору Палмер у Брімфілді, штат Массачусетс, якого обвинувачували у насиллі над двома своїми доньками та ще однією дівчинкою.
Історія розгортається у 33 листах, що налічують разом 69 сторінок, між збором та головним офісом Вартової Башти. Одна з дочок цього чоловіка сказала, що він зв’язав її і розбестив; інша дочка сказала, що протягом дев’яти років він неодноразово її ґвалтував. Він нібито відвів одну зі своїх дочок у ліс і показав їй, де він поховає кожну частину її тіла, якщо вона кому-небудь про все розповість. Дівчина, яка не була його дочкою, сказала, що він зґвалтував її у будинку-трейлері свого сусіда, коли їй було 4 роки.
Спочатку старійшини вжили лише символічних заходів, тому що одна з сестер відмовилася звинуватити свого батька особисто. У 2003 році старійшини зрештою виключили цього чоловіка після того, як він зізнався у розбещенні однієї з дочок. Але через рік його поновили, частково тому, що дочка, яка звинувачувала його у зґвалтуваннях, що тривали роками, відмовилася відповідати на нові запитання старійшин, які у листах несхвально відгукувалися про те, що вона та її чоловік повідомили офіційну владу.
Марк і Вайн, хвилюючись через пересилання вкрадених документів, хотіли створити ще один рівень захисту для Юди та для себе. Тож Вайн звернувся до Райана Макнайта, власника MormonLeaks.io (тепер TruthAndTransparency.org – прим. перекл.), сайту, присвяченого прозорості в Церкві Мормонів. Вони поділилися документами збору Палмер з Макнайтом, який використав в якості стартових матеріалів для нового сайту FaithLeaks.org, і залучив репортера сайту Gizmodo, щоб незалежно підтвердити історію з листів. Марк та Вайн ніколи не повідомляли Макнайтові жодних особистих даних Юди, тож він міг чесно сказати, що не знає, хто викрав листи.
9 січня 2018 року документи були розкриті на FaithLeaks, і сайт Gizmodo опублікував свою статтю. Новину підхопили інші американські видання, а також масмедіа у Великобританії, Фінляндії, Іспанії, Лівані, Угорщині, Чилі та Болівії. (Збір Палмер так і ніколи публічно не прокоментував звинувачення у розбещеннях чи їх приховуванні, і не відповів на запит про коментар щодо цієї історії.)
Через місяць після того, як документи з’явилися в Інтернеті, Макнайт отримав електронний лист від офіцера управління поліції Брімфілда; Збір Палмер повідомив про викрадення зборових документів і хотів, щоб правопорушника притягли до відповідальності. Офіцер запитав Макнайта про джерело опублікованих ним листів, але той не мав жодної інформації.
Офіцер також запитав, чи міг би Макнайт зв’язати його з однією з постраждалих, чий випадок, можливо, підпадає під обмеження давності Массачусетсу. Макнайт повідомив цій жінці, що поліція зацікавлена у спілкуванні з нею. У серпні я розмовляв з поліцейським, який зв’язувався з Макнайтом, та з представником прокурора округу Хемпден, до юрисдикції якого належить Брімфілд. Обидва повідомили мені, що їхні відомства продовжують збирати інформацію про ймовірні розбещення у Палмер, але вони не могли ні підтвердити, ні спростувати, що слідство розпочалося. Розслідування щодо викрадення документів Вартової Башти триває.
Через шість місяців після того, як відбувся витік інформації, Марку зателефонувала мати, з якою він не спілкувався більше року. Його батькові діагностували рак стравоходу, і лікування не допомагало. Вона сказала, що їй потрібна допомога, хоч вона й мало на що сподівається від свого сина.
Маркові було боляче це чути, не тільки через невисоку думку матері про нього, а й тому, що ніхто з його колишнього збору не потрудився повідомити йому про його батька. Вони з Кіммі відразу ж взяли участь у житті його батьків, робили для них покупки в продуктових магазинах, возили батька на променеву терапію та домовлялися про догляд за ним. Вони здебільшого уникали розмов про релігію з батьками Марка; щоб підняти їм настрій, Кіммі навіть подарувала їм одну зі своїх улюблених кішок. Вперше за своє доросле життя Марк зблизився зі своїми батьками, а Кіммі стала для них дочкою.
У січні 2019 року батько Марка помер. Через три тижні, в суботу вдень, Марк знову сидів у Залі Царства в Балтиморі, який відвідував у дитинстві. Хоча вони з Кіммі—на їхній великий подив,—все ще не були виключені, вони не знали, чого чекати. Вони вже вдвох критикували Вартову Башту в Інтернеті і більше не намагалися приховувати свою особу. Проте, серед Свідків існує неписане правило, згідно з яким на похоронах не діє заборона на спілкування з виключеними. В основному їх зустрічали тепло, і вони обидвоє були раді бачити деяких старих друзів. Старійшина, що виголошував похоронну промову для Джеррі О’Доннелла, розповідав про те, що він завжди був усміхненим та мав чарівну нав’язливу звичку зберігати всі записи.
Пізно тієї ночі, їдучи назад до дому Марка, я запитав його про стан документів Юди—тему, якої він уникав торкатися зі мною під час хвороби батька. Він сказав, що планує надіслати документи, в яких йдеться про серйозні злочини, до відповідних місцевих органів влади. І він хвилювався через нові документи, які очікував отримати незабаром.
Я запитав його про зображення, яку було виставлене на похоронах, вицвіле полароїдне фото великої групи людей, що заходять у наземний басейн на великій порожній автостоянці. Він розсміявся. Це була фотографія хрещення його батьків на парковці стадіону у Вашингтоні, округ Колумбія. Ще раз він розповів мені про те, як його батьки стали Свідками Єгови після того, як місцеве подружжя розказало їм про кінець світу, що наближається. На цей раз він виклав ту історію вибачливим тоном, якого раніше я не чув. «Ти повинен пам’ятати,—сказав він,—також і їм це говорили».