Цитата з брошури:
«Але більшість цих решток — це поодинокі кістки або зуби. Дуже рідко трапляються цілі черепи, а тим більше цілі скелети 39.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 27, примітка №39
Source : Fossils, Teeth and Sex-New Perspectives on Human Evolution, by Charles F. Oxnard. 1987. Preface, pp. xi, xii.
Цитата з джерела:
«Що далі ця книга намагається зробити, беручи до уваги, що результати досліджень невеликої кількості посткраніальних скам’янілостей не були надто переконливими для фахівців, — це провести такі дослідження з використанням значного числа зразків. Це означає, що ми можемо краще пізнати популяції через середні значення та варіації, і бути менш залежними від примх окремих, можливо, далеких від середнього, зразків. Такі дослідження мають основуватися на зубах, оскільки це єдині анатомічні частини, які доступні в таких великих кількостях. Використання зубів означає, що ми втрачаємо функціональні висновки, які можна легко отримати з посткраніальних кісток. Але ми виграємо від помітних покращень у розмірах вибірки.»
Джерело : Fossils, Teeth and Sex-New Perspectives on Human Evolution, by Charles F. Oxnard. 1987 Preface, pp. xi, xii.
Цитата з брошури:
«Запитання. Чи змогли еволюціоністи завдяки більшій кількості викопних решток, з яких вони будують еволюційне дерево людини, з’ясувати, коли і як мавпоподібні істоти перетворилися на людей?
Відповідь. Ні, не змогли. Щодо класифікації викопних решток Робін Деррікорт з Університету Нового Південного Уельсу (Австралія) в 2009 році написав: «Мабуть, єдине, з чим сьогодні всі одностайно погоджуються, це те, що одностайності немає» 40.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 27, примітка №40
Source : Critique of Anthropology, Volume 29(2). Patenting Hominins -Taxonomies,Fossils and Egos, by Robin Derricourt, 2009, pp. 195-196, 198
Цитата з джерела:
«У будь-який момент часу кількість родів і видів гомінідів, визнаних більшістю фахівців, буде обмежена, що є відображенням злиття в єдину категорію екземплярів, яких раніше відносили до окремих категорій. Але, у свою чергу, нові твердження про таксономічну унікальність зберігають цю сукупність великою, поки для них прийде їхній власний цикл злиття. Рисунок 1 показує додавання нових таксонів до гомінідів; в той час як більшість з них згодом були включені і зникли з літератури, діаграма показує, що модель нових назв для нових знахідок не містить жодних ознак впровадження нових родів з 1970 року. Існувала значна кількість різних класифікаційних схем, як від тих, що пов’язані з новими відкриттями, так і від тих, що стоять обабіч них. Мабуть, єдине, з чим сьогодні всі одностайно погоджуються, це те, що одностайності немає.
Обидві групи, як “розділювачів” — тих, хто віддає перевагу багатьом видам і родам, — так і “об’єднувачів” — тих, хто віддає перевагу класифікаційній та філогенетичній схемі з меншою кількістю таксонів, — відрізняються за критеріями, які вони вважають суттєвими для своєї класифікаційної схеми.»
Джерело : Critique of Anthropology, Volume 29(2). Patenting Hominins – Taxonomies, Fossils and Egos, by Robin Derricourt, 2009, pp. 195-196, 198
Цитата з брошури:
«У 2007 році науковий журнал «Нейче» опублікував статтю, автори якої раніше відкрили ще одну так звану ланку еволюційного дерева. В цій статті говорилося, що невідомо, коли і як люди розвинулися з мавп 41.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 27, примітка №41
Source:Nature, “A New Species of Great Ape From the Late Miocene Epoch in Ethiopia.” by Gen Suwa, Reiko T. Kono, Shigehiro Kaioh. Berhane Asfaw and Yonas Beyene, August 23. 2007. p. 921
Цитата з джерела:
«З відкриттям Ардипітека, Orrorin і Сахельантропа наші знання про еволюцію гомінідів до появи пліоценових видів австралопітеків значно поглибилися, розширивши літопис скам’янілостей гомінідів принаймні до давності в 6 мільйонів років. Однак через нестачу викопних останків людиноподібних в Африці на південь від Сахари, що охоплюють період 12-7 млн років тому, нічого не відомо про фактичний час і спосіб розходження ліній гомінінів і гомінідів. Більшість досліджень, заснованих на геномі, припускають пізню дату розділення – 5-6 млн. років тому і 6-8 млн. років тому для розділень людина-шимпанзе та людина-горила відповідно, а деякі палеонтологічні та молекулярні аналізи висувають гіпотезу про євразійське походження гомінінів та гілки гомінідів. Тут ми повідомляємо про відкриття та розпізнання нового виду людиноподібних приматів, Chororapithecus abyssinicus, у відкладеннях періоду 10-10,5 мільйонів років у формації Chorora на південному краю Афарської улоговини. Наскільки нам відомо, це перші скам’янілості великих міоценових приматів з африканського континенту на північ від Кенії. Вони мають розміщення зубів розміром як у горили, яке поєднує чіткі ріжучі зубчаті грані з товстою емаллю на його “функціональних” бічних гранях. Візуалізація емалево-дентинного з’єднання за допомогою мікрокомп’ютерної томографії виявляє ознаки зрізу гребеня, які частково нагадують такий у сучасної горили. Ці особливості представляють генетично обґрунтовані структурні модифікації, ймовірно, пов’язані з початковою адаптацією до порівняно волокнистої дієти. Відносно плоске з’єднання емалі з дентином і товста емаль свідчать про одночасну адаптацію до твердих та/або абразивних продуктів. Об’єднані дані свідчать про те, що Chororapithecus може бути базальним членом гілки горил, і що останній продемонстрував деяку кількість адаптивного та філетичного різноманіття приблизно 10-11 млн років тому.»
Джерело : Nature, “A New Species of Great Ape From the Late Miocene Epoch in Ethiopia.” by Gen Suwa, Rciko T. Kono, Shigehiro Kaioh. Berhane Asfaw
Цитата з брошури:
«Дюла Дєніш, дослідник з факультету біологічної антропології Університету Етвеша Лоранда (Угорщина), написав 2002 року: «Постійно ведуться дебати про класифікацію решток гомінідів та визначення періоду, з якого вони походять» *. Цей дослідник зазначає, що зібрані на сьогоднішній день викопні рештки і далі не дають можливості точно встановити, коли, де і як мавпи еволюціонували в людей 42.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 27, примітка №42
Source : Acta Biologica Szegediensis, Volume 46(I-2), “New Findings -New Problems in Classification or Hominids.” by Gyula Gyenis, 2002. pp. 57, 59.
Цитата з джерела:
«Однією з головних причин різних інтерпретацій еволюційного шляху гомінідів полягає в тому, що постійно ведуться дебати про класифікацію решток гомінідів та визначення періоду, з якого вони походять. Частково це викликано тим, що скам’янілостей гомінідів небагато – незважаючи на зростаючу кількість скам’янілостей – і, можливо, частково ще тим, що існують конкуруючі команди, які здійснюють відкриття, а важливість нового відкриття скам’янілостей гомінідів підвищується, якщо це відкриття з очевидністю вимагатиме нової класифікації та/або нової інтерпретації.»
Джерело :Acta Biologica Szegediensis, Volume 46(I-2), “New Findings -New Problems in Classification or Hominids.” by Gyula Gyenis, 2002. pp. 57, 59.
Цитата з брошури:
«НОВІ «ВІДСУТНІ ЛАНКИ»
Факт. Зазвичай мас-медіа гучно повідомляють про відкриття нової «відсутньої ланки». Саме так вони сповістили 2009 року про знайдення скам’янілості Іда. Один журнал написав, що довкола цієї знахідки створили неймовірний ажіотаж43. У британській газеті «Ґардіан» з’явилась стаття за назвою: «Унікальна знахідка. Скам’янілість Іда — “відсутня ланка” в еволюції людини»44. Однак через кілька днів у британському науковому журналі «Нью саєнтист» було сказано: «Іда не є “відсутньою ланкою” в еволюції людини» 45.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 27, примітка №43, 44, 45
Source : New Scientist, “A Fine Fossil—But a Missing Link She’s Not,” by Chris Bead, May 30, 2009, p. 18,19
Цитата з джерела:
«19 травня в Американському музеї природознавства в Нью-Йорку відбулося урочисте відкриття решток викопного примата віком 47 мільйонів років. Популярна преса одразу назвала цей екземпляр “відсутньою ланкою” в еволюції людини. Деякі називали його “восьмим чудом світу”. Google навіть включив зображення скам’янілості у свій знаменитий логотип. Тепер, коли вже опублікований перший належний опис скам’янілості, яку назвали Іда, можна розпочати відокремлювати наукове значення скам’янілості від маси галасу, спрямованого на широку публіку. Іда є першим відомим представником нового роду та виду (Darwinius massillae), що належить до вимерлої групи ранніх приматів, які називаються Adapiformes, і нагадують лемурів своїми загальними пропорціями та анатомією. Що це говорить нам про її місце в генеалогічному дереві людей та інших приматів? Той факт, що Іда має риси, які є у всіх ранніх приматів, свідчить про те, що вона розташовується десь ближче до основи дерева, ніж сучасні лемури. Але це не обов’язково робить Іду близькою родичкою антропоїдів – групи приматів, до якої входять мавпи, людиноподібні примати, ви і я. Щоб мати зв’язок саме з ними, Іда повинна мати антропоїдні риси, які розвинулися після того, як антропоїди відокремилися від лемурів та інших ранніх приматів. Тут вона терпить невдачу: Іда не є “відсутньою ланкою” в еволюції людини. Тим не менш, вона є надзвичайно повним зразком, який обіцяє багато чого навчити нас про біологію деяких з найперших і найменш схожих на людину з-поміж відомих приматів. Тому ми можемо відзначити її відкриття як реальний, хоча й поступовий прогрес. Якщо сама Іда подає лише обмежене додаткове уявлення про еволюцію приматів, піар-кампанія навколо неї піднімає маркетинг науки на безпрецедентну висоту. Як практикуючий вчений, я схвалюю зусилля колег-вчених, спрямовані на поширення своїх відкриттів серед широкої аудиторії. Але існує важлива різниця між типом публічності, над яким працюють вчені, і тим, до якого прагнуть рок-зірки, спортивні діячі та політики.
Валюта, якою ми торгуємо, заснована на даних та об’єктивності. Якщо ми коли-небудь дозволимо маркетологам і публіцистам відлучити нас від цього простого стандарту, ми швидко виявимо, що наша робота оцінюється на тій же основі, що й рекламна кампанія наступного світового туру Rolling Stones. Чи почнемо ми всі налаштовувати наші гітари?»
Джерело :New Scientist, “A Fine Fossil—But a Missing Link She’s Not,” by Chris Bead, May 30, 2009, p. 18,19.
Дивіться цю статтю The Guardian повністю
Цитата з брошури:
«Про тих, хто робить такі відкриття, Робін Деррікорт каже: «Можливо, керівник дослідницької групи наголошує на унікальності своєї “знахідки”, щоб отримати кошти для наукової праці від нових спонсорів, яких обов’язково зацікавлять сенсаційні повідомлення в друкованих та електронних виданнях» 46.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 28, примітка №46
Source : Critique of Anthropology, Volume 29(2). p. 202.
Цитата з джерела:
«З обмеженими даними важко точно оцінити рівень виживання різних викопних гомінінів пізнього пліоцену та плейстоцену. З такими даними легше вивчати рівень виживання нещодавно зареєстрованих видів у літературі. Видобування викопних скелетів гомінінів відбувається і завжди відбувалося в сучасному на той час середовищі, яке включає: фізичний доступ, національні пріоритети, фінансування досліджень та індивідуальні дослідницькі пристрасті. Інтерпретація цих знахідок, і, зокрема, їхнє початкове іменування, яке так часто претендує на унікальність, підкреслює суб’єктивність цього середовища. Можливо, керівник дослідницької групи наголошує на унікальності своєї “знахідки”, щоб отримати кошти для наукової праці від нових, неакадемічних спонсорів, яких обов’язково зацікавлять сенсаційні повідомлення в друкованих та електронних виданнях, що шукають драматичні історії.»
Джерело : Critique of Anthropology, Volume 29(2). p. 202.
Цитата з брошури:
«Запитання. Чи можуть вчені на основі викопних решток правильно відтворити такі особливості?
Відповідь. Ні. У 2003 році судовий антрополог Карл Стівен, який працює на факультеті анатомії Аделаїдського університету (Австралія), написав: «Неможливо об’єктивно визначити і відтворити риси обличчя ранніх предків людини». На його думку, зображення, створені на основі вигляду сучасних мавп, «будуть швидше за все вкрай необ’єктивними, неточними і сумнівними». Який висновок він робить? «Будь-яка “реконструкція” обличчя ранніх гомінідів, ймовірно, буде хибною» 47.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 28, примітка №47
Source : Science and Justice. Vol. 43. No. 4. (2003) section. Forensic Anthropology. “Anthropological Facial ‘Reconstruction’-Recognizing the Fallacies, ‘Unembracing’ the Errors, and Realizing Method Limits,” by C. N. Stcphan, p. 195.
Цитата з джерела:
Контекст посилання № 47:
«Залежно від техніки реконструкції (російська, британська або американська) розміри носа та/або рота можуть бути трохи іншими. Розмір рота, наприклад, може відрізнятися до 1 см.»
Джерело : Science and Justice. Vol. 43 No. 4. (2003) section. Forensic Anthropology. “Anthropological Facial ‘Reconstruction’-Recognizing the Fallacies, ‘Unembracing’ the Errors, and Realizing Method Limits,” by C. N. Stcphan, p. 195.
Цитата з брошури:
«Запитання. Чи розмір мозку — надійний показник інтелекту?
Відповідь. Ні. Одна група дослідників, які на основі розміру мозку намагались встановити, котрий з вимерлих видів більш споріднений з людиною, визнали, що такий спосіб доволі непевний 48.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 28, примітка №48
Цитата з джерела:
Ось передмова з книги, яка лише пояснює низку обґрунтованих припущень.
«Ми використовуємо їх (розміри мозку), щоб робити припущення про взаємозв’язок та еволюцію протягом часу, і навіть тут ми часто відчуваємо себе на хиткому ґрунті»
Джерело : The Human Fossil Record— Volume Fltree, Ralph L. Holloway. Douglas C. Broadfield. and Michael S. Yuan. 2004, Preface xvi,
Цитата з брошури:
«Подумайте про те, що було написано 2008 року в журналі «Саєнтифик америкен майнд»: «Досліджуючи мозок людей та різних видів тварин, вчені не змогли побачити чіткого зв’язку між розмірами мозку та інтелектом. Не побачили вони також взаємозалежності між розумовими здібностями і наявністю або розмірами особливих ділянок мозку, за винятком центру Брока, який у людей відповідає за мову» 49.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 28, примітка №49
Source : Scientific American Mind, “Intelligence Evolved.” by Ursula Dicke and Gerhard Roth, August/Sept ember 2008. p. 72.
Цитата з джерела:
Повна цитата говорить:
«Відповідно, людський мозок не містить особливо видатних характеристик, які могли б пояснити розумність цього виду. Наприклад, досліджуючи мозок людей та різних видів тварин, вчені не змогли побачити чіткого зв’язку між розмірами мозку та інтелектом. Не побачили вони також взаємозалежності між розумовими здібностями і наявністю або розмірами особливих ділянок мозку, за винятком центру Брока, який у людей відповідає за мову. Відсутність очевидного зв’язку між структурою і людським інтелектом узгоджується з ідеєю про те, що наш інтелект може бути не зовсім унікальним: дослідження показують, що шимпанзе, поміж різних інших видів, мають різноманітні соціальні та когнітивні навички, схожі на людські.
Тим не менш, дослідники знайшли деякі мікроскопічні підказки щодо людських здібностей. У корі головного мозку (його зовнішньому шарі) у нас більше нейронів, ніж у інших ссавців. Ізоляція навколо нервів у мозку людини також товща, ніж у інших видів, що дозволяє нервам проводити сигнали швидше. Такі тонкі біологічні відмінності, поряд з поведінковими, свідчать про те, що людський інтелект найкраще порівняти з покращенням когнітивних здібностей інших приматів, а не з розвиненою у них винятковою формою пізнання”.Чому нам не вдалося знайти цю кореляцію?
Через те, що анатомічно мозок людини дуже схожий на мозок інших приматів, як наслідок того, що у людей і шимпанзе є спільний предок, який жив на землі менше 7 мільйонів років тому.»
Джерело : Scientific American Mind, “Intelligence Evolved.” by Ursula Dicke and Gerhard Roth, August/Sept ember 2008. p.71 & 72.
Цитата з брошури:
«А що сказати про рештки так званого неандертальця, якого часто наводять як доказ існування мавполюдини? Останнім часом вчені починають змінювати свій погляд на неандертальця. У 2009 році Мілферд Вулпофф написав в «Американському журналі фізичної антропології»: «Неандертальці могли бути представниками людської раси» 50.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 28, примітка №50
Цитата з джерела:
«З моменту, коли неандертальців вперше було відкрито, вони служили в якості позагрупового виду для інтерпретації людських варіацій. Роль їхньої групи змінювалася з роками, оскільки, незважаючи на те, що неандертальці є найбільш поширеними з усіх викопних останків (або, можливо, саме через це), їхня інтерпретація є найбільш суперечливою з усіх людських скам’янілостей. Багато хто вважає, що це інший, хоча і схожий на людину вид, але останні генетичні дані підтверджують анатомічні інтерпретації, які вказують на те, що схрещування з іншими людськими видами було важливим аспектом еволюції людини. Поєднання анатомічних відмінностей та обмеженого потоку генів між популяціями допускає можливість того, що неандертальці могли бути представниками людської раси”»
Джерело : American Journal of Physical Anthropology, “How Neandertals Inform Human Variation.” by Milford H. Wolpoff. 2009, p. 91.
Цитата з брошури:
«В основі таких малюнків лежать не правдиві факти, а суб’єктивні погляди та припущення дослідників і художників 51.»
Походження життя. П’ять важливих запитань, с. 29, примітка №51
Source : Conceptual Issues in Human Modern Origins Research, Editors G. A. Clark and C M. Willermel. 1997. pp. 5. 60.
Цитата з джерела:
«Ми розглядаємо наші малюнки лише як допоміжні ілюстрації того, що ми відстоюємо нашими словами… Усі загальновідомі візуальні ілюстрації еволюції спрямовані, іноді грубувато, а іноді ледь помітно, на укріплення зручного погляду на неминучість [появи людини] і на її вищість. Найвиразніша версія, ланцюг буття або сходи лінійного прогресу, має давнє, доеволюційне походження.»
Джерело : Conceptual Issues in Human Modern Origins Research, Editors G. A. Clark and C M. Willermel. 1997. pp. 5. 60.